5 листопада виповнилося б 62 роки Дмитру Дмитровичу Калітвенцеву, людині великої душі і великої мудрості, безстрашному і безкомпромісному борцю за права людини, права шахтарів.

У такі ж листопадові, але більш прохолодні дні з’явився він на цей світ, щоб промчатися, як яскрава зірка по небу, залишивши по собі багато славних діл, велику подвижницьку працю на захист людей, до якого б прошарку вони не належали — гірники і шахтарі взагалі, жителі м. Краснодону і всієї Луганської області, робітники шкідливих професій по всій Україні, профспілки Краснодону, Луганщини, партнери по профспілкову руху з інших регіонів України — Донецької області, Дніпропетровської області, (не тільки Павлограду, а й з Кривого Рогу), Кіровоградської, Львівської та Волинської областей.

А ще були інші вугільні та дотичні до їх долі регіони, до яких він теж долучився ще за часів Союзу своїми порадами, участю у заходах і пробиванні урядових рішень — Кемерово, Москва, Ростовська область, Підмосковний вугільний басейн, Воркута-вугілля, само собою — Київ з його Міністерствами, главками, Урядом і т.п.

Для всього він знаходив час, не шкодував сил, захищав інтереси простих людей, шахтарів — не тільки членів НПГ, але всіх, бо приймалися рішення задля справедливості щодо всіх працівників.

Мені випала щаслива доля займатися цими питаннями під його керівництвом. Наприклад, домагатися скасування неправомірних рішень щодо шахтарів , як-то: на користь відновлення права на оплату періоду страйку, якщо він не визнаний судом незаконним; ще — відновлення повного розміру пенсії і збереження пільг працівникам списків №1 і №2 у випадках, коли документи про розміри їх заробітків були за вини підприємств знищені у 90-х роках; також щодо введення в дію ст. 43 Гірничого закону щодо безоплатного вугілля для шахтарів або компенсації оплати за інші енергоносії. З задоволенням, маючи досвід депутатської роботи в Донецьких міській і обласній радах, я допомагала Дмитру Дмитровичу в оформленні документів як депутата Луганської обласної ради 2 скликань поспіль (1998 — 2006).

Наша дружня правозахисна організація «Чайка» надавала правову, методичну, інформаційну підтримку його громадській діяльності в організаціях, у створенні яких він взяв участь — Асоціація найманих працівників і власників (періоду акціювання шахт, яке було загублене пізніше «генералами» — директорами холдингових компаній), Конфедерація вільних профспілок Луганської області, яка проросла всупереч дикому спротиву «червоних директорів — приХватизаторів» і відстоювала людей праці.

Ми допомагали йому в реалізації Програми «За прозоре суспільство», коли на фоні розвалу державної вугільної промисловості на початку ХХ! століття незалежні профспілки протидіяли розкраданню шахт і поширенню корупції. Тоді до боротьби були залучені незалежні профспілки гірників шахти ім. М.П. Баракова і міста Краснодону і Краснодонського району, міст Красний Луч, Антрацит, Зоринськ, Первомайськ в Луганської області . Я свідок того, як Дмитро Дмитрович організовував підтримку робочих у м. Брянка, в Лутугінському, Свердловському районах, як надавав допомогу незалежній профспілці металургів у м. Алчевську, де адміністрація металургійного заводу (тоді був ІСД) нищили незалежну профспілку та її лідера Юрія Калюжного. А на скількох судових засіданнях Дмитро Дмитрович і його товариші по Виконавчому бюро НПГ шахти ім. М.П. Баракова захищали членів профспілок або просто громадських активістів, як наприклад, у Біловодську, у Луганську, коли хтось намагався зашкодити діяльності членів організації «Чайка».

Дмитро Дмитрович організовував і очолював потужні пікети «бараківців» або пікети, спільні з представниками інших шахт, розсіяних по Луганщині. Всі такі акції завершувалися перемогою, бо НПГ шахти ім. М.П. Баракова складався з грамотних, відданих справедливості людей. А сам Дмитро Дмитрович мав феноменальну пам’ять, знав законодавство, знав історію розвитку шахтарського робочого руху не тільки в Україні, а у всьому Союзі і закордонний довід.

Він знав силу слова, преси, завжди ділився інформацією з журналістами, давав прес-конференції, організував випуск газети «Шахтар» і її інтернет-версії. Він один з перших опанував комп’ютерну техніку, інтернет. багато вчився на курсах, семінарах, тренінгах і сам їх проводив. Слухати його було цікаво, він знав дуже багато.

Вражали мене його знання з світової історії боротьби шахтарів взагалі і знання з історії рідного краю. На довершення — це була весела, дотепна, працьовита, мудра людина, дуже добра і доброзичлива для всіх. Він завжди міг розрядити обстановку, перевести щось у жарт чи дати слушну пораду.

У цьому дописі я не сказала і двадцятої долі того, як працював і чого досяг своєю працею Дмитро Дмитрович. Тут, у Києві, здалека вдивляєшся у те минуле, коли яскраво палало його «серце Данко», і розумієш, якою могутньою постаттю був і залишається Дмитро Дмитрович Калітвенцев.

Він передбачав події, що нахлинули на Україну у 2014 році, задовго до них. І був прибічником незалежності, Української державності. Він зірко вдивлявся в майбутнє і бачив Україну потужною, сильною. Заради цього не шкодував життя.

Ми пам’ятаємо і часто згадуємо його, і я низько схиляю голову перед його світлою пам’яттю, по своїх силах і його навчанню продовжую його справу, як і інші члени НПГ шахти ім. М.П. Баракова, також його соратники з Луганщини.

Воістину Герої не вмирають! Вони живуть в наших справах. На даний час ми проводимо підготовчу роботу, присвячену 20-річчю Великого пікету у Луганську у 1998 р. під проводом Дмитра Дмитровича. Ми будемо ставити питання про долю шахтарського краю, шахтарів, про участь найманих працівників у тому, щоб реформи із косметичних стали справжніми, дали результат для України, її громадян.

Конференція буде присвячена пам’яті Дмитра Дмитровича.

Згадайте його всі, хто його знав. Нехай його зоря не згасає.

Лариса Заливна